В статті наведено історію розробки і впровадження No-till технології за кордоном і в Україні, вказано країни і роки, де і коли цю технологію розробляли та впроваджували. Зазначено, що великий внесок у розробку теоретичних основ мінімалізації обробітку ґрунту завдяки використанню No-till технології внесли науковці США, які за більшістю показників високо оцінили цю технологію. До її недоліків вони відне сли погіршення екологічної ситуації через бур’яни, хвороби і шкідники та потребу у внесенні вищих доз азотних добрив і гербіцидів. Науковці ННЦ "Інститут землеробства УААН" до цього переліку додають затримку на три-чотири доби з весняним доспіванням ґрунту через наявність на його поверхні рослинних решток у вигляді мульчі та поширення мишоподібних гризунів. Така обмеженість недоліків No-till технології робить її досить успішною щодо поширеності в сільськогосподарське виробництво, адже щорічно її площа у світі зростає більш ніж на 1 млн га. Найбільші її площі у США, Бразилії, Аргентині, Канаді, Австралії та Парагваї, а в Бразилії технологія без обробітку ґрунту залучена до державних програм з відповідним кредитуванням. Загалом по Європі частка земель з технологією No-till у структурі посівних площ не перевищує 3 %. Оптимальні умови для No-till технології в лісостеповій і степовій зонах України складаються на площі 5,25 млн га, однак її освоєння нині не досягає і 1 млн га. Проблему поширеності No-till технології у вітчизняне виробництво більшість науковців вбачає у надмірній забур’яненості посівів вирощуваних культур, хоч на наш погляд це явище можливе лише на перших етапах освоєння технології без обробітку ґрунту. No-till технологія має майбутнє, адже лише вона серед багатьох інших технологій може гарантувати розширене відтворення родючості ґрунту.

Ключові слова: No-till технологія, забур’яненість посіву, родючість ґрунту.