Відомо, що успіх фізіологічних та селекційних підходів до підвищення морозостійкості істотно залежить від фундаментальних досліджень природи пошкодження рослин за перезимівлі та визначення нових способів оцінки і добору потомства стійких генотипів. Ряд дослідників схиляються до того, що зимостійкість – складна й мінлива властивість рослинного організму, яка обумовлюється комплексом фізіолого-біохімічних особливостей та анатомо-морфологічних ознак. У різних регіонах, що висівають озиму пшеницю, спостерігаються специфічні умови осінньо-зимово-весняного періодів. Відсоток рослин конкретного сорту, що вижили після проморожування в камерах штучного клімату, не завжди характеризує реальну стійкість їх до несприятливих умов перезимівлі. Більш переконливим показником стійкості рослин є проведення оцінки їх у спеціально створених екстремальних умовах природного середовища із сукупною дією всіх мінливих екологічних чинників та одержання потомства рослин, що вижили. Проведено ретроспективний аналіз еволюції способів оцінки морозо- та зимостійкості рослин пшениці озимої і на цій основі показано енергозберігаючий спосіб екологічної оцінки та добору рослин з підвищеною морозо- і зимостійкістю. Основою цього способу є спеціально створені екстремальні природні умови, що сприятиме оцінці й добору рослин на морозо- та зимостійкість. На основі багаторічних досліджень визначено конкретні технічні та технологічні рішення щодо розробки такого способу за використання ґрунтових ванн, розміщених над землею. На основі проаналізованих способів оцінки та добору рослин пшениці озимої запропоновано енергозберігаючий спосіб одержання рослин із підвищеною морозо- і зимостійкістю в екстремальних природних умовах осінньо-зимово-весняного періодів.

Ключові слова: ґрунтові ванни, пшениця озима, екстремальні температурні умови, морозостійкість, зимостійкість, зміна клімату.