Ви є тут
×
Повідомлення про помилку
Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable в bootstrap_table() (рядок 238 із /var/www/html/sites/all/themes/bootstrap/templates/system/table.func.php).Вплив оброблення насіння інокулянтом та позакореневих підживлень на тривалість вегетаційного та міжфазних періодів сортів сої
Пропозиція агровиробникам нових сортів сої зумовлює необхідність проведення досліджень щодо їх адаптації до певних ґрунтово-кліматичних умов вирощування. Водночас ознака тривалості вегетаційного періоду є вирішальною для вирощування сої у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Дослідження, проведені в 2019–2021 рр., показали суттєву залежність тривалості вегетаційного періоду від погодних умов року. Так, погодні умови 2021 року спричинили найтриваліший вегетаційний період у сортів сої, а погодні умови 2020 року обумовлювали найменшу тривалість вегетації цієї зернобобової культури. Встановлено, що за внесення N30Р60К60 найменший вегетаційний період був у скоростиглого сорту сої Самородок і тривав 101 добу. Довшим вегетаційний період виявився у скоростиглого сорту сої Рогізнянка і в середньому тривав 113 діб. Ранньостиглі сорти сої Орфей та Тріада мали середню тривалість вегетаційного періоду 112 та 122 доби. У середньоранніх сортів Еврідіка та Аррата вегетаційний період становив 113 та 127 діб відповідно. У середньостиглих сортів Азимут та Аврора вегетаційний період становив 118 та 121 добу відповідно. Оброблення насіння перед сівбою Ризоактивом продовжило період вегетації сорту сої Самородок на одну добу, а сортів Рогізнянка, Тріада, Орфей, Аррата, Еврідіка, Азимут та Аврора – на дві доби. В середньому за три роки досліджень встановлено, що в умовах Лісостепу західного на фоні внесення N30P60K60, оброблення насіння Ризоактивом та позакореневого підживлення Фульвогуміном найдовший вегетаційний період був у сорту сої Аррата і тривав 130 діб. Отже, сортові особливості в умовах проведення досліджень виявилися найбільш вагомим чинником, що впливав на тривалість вегетації сої. Водночас інокуляція насіння Ризоактивом та позакореневі підживлення посівів Фульвогуміном змінювали тривалість вегетаційного періоду досліджуваних сортів сої лише на 1–3 доби. Досліджувані сорти значно відрізнялися за часом настання та швидкістю проходження фаз росту і розвитку рослин сої. Оскільки ступінь відповідності чинників росту і розвитку оптимальній величині значно змінюється залежно від фенологічної фази, то з метою стабільного виробництва сої доцільно вирощувати декілька сортів різних груп стиглості.
Ключові слова: соя, сорт, вегетаційний період, удобрення, Ризоактив, Фульвогумін.
https://orcid.org/0000-0003-0566-2516Посилання:
1. Сучасний стан та перспективи насінництва сої в Лісостепу України / Білявська Л.Г. та ін. Вісник ПДАА. 2020. № 4. С. 45–52.
2. Бабич А.О., Бабич-Побережна А.А. Селекція, виробництво, торгівля і використання сої у світі. К.: Аграрна наука, 2011. 548 с.
3. Бахмат О.М. Моделювання адаптивної технології вирощування сої: монографія. Кам’янець-Подільський: Видавець Зволейко Д.Г. 2012. 436 с.
4. Іванюк С.В. Формування сортових ресурсів сої відповідно до біокліматичного потенціалу регіону вирощування. Корми і кормовиробництво. 2012. Вип. 71. C. 34–40.
5. Молдован В.Г., Молдован Ж.А., Собчук С.І. Формування врожайності насіння сортами сої з різним вегетаційним періодом в умовах Лісостепу західного. Корми і кормовиробництво. 2020. Вип. 89. С. 46–56. DOI: 10.31073/kormovyrobnytstvo202089-04.
6. Іванюк С.В., Темченко І.В., Семцов А.В. Тривалість вегетаційного періоду сої – основа формування сортових ресурсів регіону. Корми і кормовиробництво. 2012. Вип. 73. C. 67–71.
7. Білявська Л.Г., Рибальченко А.М. Мінливість тривалості веґетаційного періоду у колекційних зразків сої. Вісник Полтавської державної аграрної академії. Полтава, 2018. № 2. C. 85–92.
8. Чинчик О.С. Тривалість вегетаційного періоду та фаз росту і розвитку рослин сої залежно від сортових особливостей та удобрення. Корми і кормовиробництво. 2016. Вип. 82. С. 133–137.
9. Міленко О.Г. Оптимізація норми висіву насіння сої залежно від групи стиглості сорту для умов центрального Лісостепу України. Наукові доповіді НУБіП. 2016. № 4 (61). С. 1–8. DOI: 10.31548/ dopovidi2016.04.009
10. Міхєєва О.О. Тривалість періоду вегетації сої залежно від норм висіву і способів сівби. Вісник ХНАУ. Рослинництво, селекція і насінництво, плодоовочівництво і зберігання. 2018. Вип. 2. С. 171–182.
11. Усенко Т.В. Вплив строку та способу сівби на тривалість вегетаційного періоду сої в умовах Лісостепу Правобережного. Корми і кормовий білок: матеріали X міжнародної наук. конф. (4–5 липня 2018 року). Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН. Вінниця. 2018. 55 с.
12. Фурман О.В. Тривалість вегетаційного періоду та фаз росту і розвитку рослин сої залежно від технологічних заходів вирощування. Таврійський науковий вісник. Херсон, 2019. № 109. Ч. 1. С. 148–154
13. Циганська О.І., Циганський В.І. Вплив системи удобрення на проходження фаз росту і розвитку сортів сої та на коефіцієнт збереження рослин. Сільське господарство та лісівництво. 2019. № 13. С. 119–133.
14. Григорчук Н.Ф., Якубенко О.В. Створення сортів сої скоростиглого типу. Науково-технічний бюлетень Інституту олійних культур НААН. 2013. № 19. С. 43–48.
15. Поліщук І.С., Поліщук М.І., Юрченко Н.А. Тривалість періоду вегетації та міжфазних періодів сортів сої залежно від строків сівби та норм висіву насіння. Сільське господарство та лісівництво. 2019. № 15. С. 64–71.
16. Широкий уніфікований класифікатор роду Glycine max. (L). Merr / Кобизєва Л. та ін. Ін-т рослинництва ім. В.Я. Юр'єва. Х., 2004. 37 с.
17. Коханюк Н.В., Темченко І.В., Штуць Т.М. Різноманіття колекційного матеріалу сої за тривалістю вегетаційного періоду. Корми і кормовий білок: матеріали XІ Міжнародної наук. конф. (28 жовтня 2019 року). Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН. Вінниця. 2019. С. 8–9.
18. Бабич А.О., Бабич А.А. Селекція і зональне розміщення сої в Україні. Збірник наукових праць Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення. 2010. Вип. 15 (55). С. 25–32.
19. Методика державного сортовипробування сільськогосподарських культур. К.: Алефа, 2000. 100 с.
20. Методика наукових досліджень в агрономії: навч. посіб. / Е. Р. Ермантраут та ін. Житомир: ЖНАЕУ, 2010. 124 с.
Завантажити статью:
| Долучення | Розмір |
|---|---|
 chinchik_2022-1-129-136.pdf | 470.13 КБ |