Основною метою досліджень є вдосконалення певних аспектів технології мікроклонального розмноження кісточкових культур. Завдання передбачали аналіз впливу розташування брунькових експлантів на рослині-донорі на формування регенерантів, а також встановлення особливостей гормонального та трофічного контролю за онтогенезом експлантів на етапі мультиплікації мікроклональних розсадок. На відміну від зерняткових рослин, кісточкові культури мають вегетативні бруньки, розташовані у верхній частині, та генеративні бруньки, що знаходяться в бічному положенні. Більшість плодових бруньок мають просту будову, тобто з них розвиваються лише квітки та плоди. Це призводить до оголення гілок, де раніше знаходилися квіткові бруньки. Ріст гілок забезпечується верхньою брунькою. Такий специфічний ріст вегетативних бруньок потребує особливого підходу у живленні кісточкових культур. Україна активно займається культивацією як аборигенних, так і інтродукованих видів кісточкових культур, таких як вишня, черешня, алича, слива, персик, абрикос та мигдаль, а також їх гібридів. Основна мета вирощування цих культур – отримання плодів з кісточками, де насіння знаходиться в твердій оболонці, а м'якоть є соковитою та придатною для споживання. Місцеві сорти кісточкових культур, які належать до родини Розові (Rosaceae), підродини мигдалевих (Amygdaloideae) або сливових (Prunoideae), були адаптовані до умов нашого регіону, потребують ефективної процедури розмноження для швидкого поширення. Походження їх переважно пов'язане зі Східноазійським центром культурних рослин, особливо з Китаєм. Ці рослини мають високу стійкість до спеки та вологи, що є характерною особливістю їх походження. Мікроклональне розмноження є одним з надійних методів отримання якісного садивного матеріалу, який вільний від хвороб та забезпечує швидкі темпи розмноження. Особливості метаболізму цих рослин виникли в результаті їх еволюційного розвитку в природних умовах. Система детермінант, зокрема трофічних, зберігається і в умовах in vitro. Кісточкові культури потребують ґрунти з високим вмістом елементів живлення, таких як кальцій та інші легкосуглинкові складові, з дренованою структурою та нейтральним рівнем кислотності (pH>6,0–6,5). Найбільш посухостійкі серед них – абрикос та вишня, хоча інші культури також можуть успішно рости у відносно сухих умовах. Такі специфічні потреби щодо умов середовища обумовлюють необхідність використання відповідних систем живлення, наприклад, середовищ Мурасіге та Скуга або Куаріна Лепувра.

Ключові слова: кісточкові культури, мультиплікація, живильні середовища, мікропагони, мікроклональне розмноження.