Управління процесами секвестрації вуглецю є одним із основних питань у подоланні деградації органічної речовини ґрунтів в Поліській зоні, особливо з урахуванням змін клімату. Існує необхідність дослідження і розроблення заходів щодо зниження непродуктивних втрат СО2 з ґрунту, що сприятиме стабілізації вмісту органічного вуглецю в ґрунті за інтенсивного землеробства. Метою роботи було встановити особливості формування емісійних потоків СО2 і балансу органічного вуглецю у дерново-підзолистому ґрунті у середньому за роки вирощування ріпаку озимого у короткоротаційній сівозміні за різних доз меліорантів і удобрення. Методи досліджень: польовий дослід, лабораторний, розрахунковий і статистичний аналіз. За результатами досліджень встановлено, що впродовж весняно-літнього періоду за вирощування ріпаку озимого у сівозміні найвищі непродуктивні втрати СО2 із ґрунту прослідковуються у варіанті без добрив. Найістотніші зниження середньодобових емісійних потоків СО2 з ґрунту та непродуктивних втрат діоксиду карбону спостерігали за внесення 1,5 дози СаMg(СО3 )2 на фоні N120Р90К120 до 218,5 кг/га і 3,64 кг/га/ год відповідно. Поліпшення умов вирощування у зазначеному варіанті сприяє підвищеній акумуляції СО2 в біомасі ріпаку озимого і відповідно зростанню частки рослинних решток за їх заорювання у ґрунт до 62,8 % від загальних викидів діоксиду вуглецю в атмосферу. З урахуванням частки участі добрив і доломітового борошна, частка від мінералізації гумусу знизилася до 22,6 %. Встановлено, що застосування 1,5 дози СаMg(СО3 )2 на фоні рекомендованої дози удобрення із зароблянням у ґрунт побічної продукції стабілізує баланс органічного вуглецю на рівні 0,05 т/га.

Ключові слова: ріпак озимий, емісія СО2 , хімічна меліорація, удобрення, баланс органічного вуглецю.